Логіка функціонування українського суспільства, законодавства та Конституції продовжує базуватися на принципах мирного часу. Багато нормативно-правових актів, що регулюють ключові сфери життя республіки, вважають війну винятком і неприємною реальністю, яка раптово сталася. Документи, що визнають війну, часто містять лише символічний вимір або незначні зміни в існуючих законах, що намагаються вирішити конкретні проблеми. Ця ситуація свідчить про те, що суспільний контракт в Україні недостатньо адаптований до умов війни. Успадковані концепції, закладені ще в 1990-х, не відповідають сучасним викликам. Протягом часу встановилося певне неформальне співіснування: держава не наполегливо вимагає виконання громадянських обов'язків, а громадяни, в свою чергу, ставилися до держслужби з недовірою. Це призвело до недостатнього запиту на добросовісну армію, чесних посадовців та ефективне управління. Після Помаранчевої революції та Революції Гідності в Україні почала формуватися нова свідомість, де громадяни почали вимагати змін. Встановився чіткий курс на євроінтеграцію, боротьбу з корупцією та підвищену увагу до оборони. Проте це стало каталізатором для агресії з боку Росії, яка сприйняла зростаючу самостійність України як загрозу. Життя під час війни вимагає переходу до концепції воєнної демократії, що відрізняється від традиційної тим, що висуває нові вимоги до армії, оборони та управлінських практик. У стані війни збереження держави стає пріоритетом, що зумовлює обмеження прав і свобод громадян. Це зв’язано з необхідністю пришвидшеного ухвалення рішень без затримок, які можуть бути використані агресором. При цьому сучасна світова практика свідчить про те, що воєнний стан зазвичай супроводжується обмеженням прав громадян. Однак завдання полягає не лише в реагуванні на загрози, але й у адаптації демократичних принципів до викликів війни, для збереження основних свобод. Дослідження показують, що світова спільнота у міжнародному праві намагається уникнути війни, але реальні конфлікти часто затягуються. Це означає, що екстраординарні заходи можуть стати нормою, що викликає наростаюче невдоволення серед громадян. Важливо знайти баланс між безпекою та правами, під час масштабних військових дій. Для здійснення переходу до режиму воєнної демократії необхідно забезпечити громадську участь у прийнятті рішень. Це стане поштовхом до нової суспільної угоди, яка вимагає обговорення нових правил життя. Громадяни мають відчувати свою відповідальність за результати, адже вони також є частиною захисту держави. У подальшому важливо обговорити не тільки військові витрати, але й перегляд соціального забезпечення та фінансової політики, щоб державі вдалося досягти балансу між забезпеченням базових потреб та обороноздатністю. Враховуючи виклики, що постають, успішне формування нової воєнної демократії потребує ясних процедур і планів дій, які повинні бути погоджені з громадськістю. Модель військової демократії має враховувати підтримку з боку населення, адже лише за умови відчуття активної участі громадян у процесах державотворення можна досягти стабільності та безпеки в країні на довгі роки. Суспільство має пройти етапи взаємодії та розуміння свого місця у нових реаліях, що забезпечить єдність та солідарність серед громадян. Це дасть можливість трансформувати загрози в нові можливості для розвитку національної ідентичності та зміцнення соціальної згуртованості, враховуючи історичний контекст і традиції України.
Джерело: www.pravda.com.ua
