Смерть патріарха Філарета та нові виклики для українського православ’я після його відходу

20 березня відбулася важлива подія в Україні: помер патріарх Філарет, людина, яка відіграла ключову роль у формуванні православної церкви в країні. Його діяльність охоплює майже шість десятиліть, і він був представником обох найбільших православних церков, які функціонують в Україні. Філарет рукоположив митрополита Онуфрія в 1990 році як предстоятеля УПЦ Московського патріархату та митрополита Епіфанія в 2009 році як главу автокефальної Православної Церкви України. Обидва рукоположення відбулися у Володимирському соборі в Києві, де Філарет служив з 1966 року. Після його смерті в українському православ’ї виникли нові суперечки. Архімандрит Никодим, якого Філарет рукоположив у 2019 році, одразу проголосив себе “патріархом Київським”, однак це рукоположення не було визнано жодною православною юрисдикцією. Незважаючи на надії на об’єднання, перші дні після смерті Філарета вказали на відсутність діалогу між різними частинами колишнього Київського патріархату. Замість примирення, Никодим організував перший у світі “онлайн-собор” і відразу проголосив про свої наміри, що викликало негативну реакцію з боку ПЦУ. 21 березня тіло Філарета було виставлено для прощання в Михайлівському Золотоверхому монастирі, де служба проходила під проводом митрополита Епіфанія. Тим часом чотири єпископи з Київського патріархату оголосили про обрання нового патріарха Никодима в невеликому приміщенні, що контрастувало з офіційними жалобами за Філаретом. Сутність українського православ’я потребує роз’яснень і контексту. Київський патріархат, як юридична структура, більше не існує, адже він був ліквідований у 2018 році, коли виникла ПЦУ. Суперечності та безлад у церкві свідчать про відсутність єдиного голосу та чіткої стратегії. Філарет відіграв важливу роль у відновленні українського православ’я після радянських репресій. Після його виходу з-під контролю московського патріархату у 1992 році було створено УПЦ Київського патріархату, яка стала основою для отримання автокефалії ПЦУ. Однак з моменту створення ПЦУ Філарет побоювався, що інші кандидати можуть загрожувати його впливу. Після інтронізації Епіфанія його роль зменшилася, а конфлікти між Філаретом і новим предстоятелем тільки загострилися. Сьогодні новий “патріарх” Никодим намагається утвердити свою владу, але його ініціативи часто викликають недовіру в православному середовищі. Багато храмів, що були під контролем Філарета, активно переходять до ПЦУ, що ставить під загрозу його теми. Наразі невідомо, як реалізувати нові ініціативи в умовах внутрішніх суперечностей і зовнішніх викликів. Чи зможе Никодим стати лідером, який об’єднає українське православ’я, чи залишиться без вірян і підтримки? Відповідь на це питання залишається відкритою.

Джерело: www.pravda.com.ua